Нежіноча справа: як жінки захищають Україну

Останнє десятиліття ми чимало говоримо про важливість зникнення дискримінації щодо жінок в усіх аспектах, від можливостей для кар’єрного зростання до зменшення неоплачуваної роботи в побуті. Непросте сьогодення та новий виток російсько-української війни змушує дивитися на питання рівноправ’я ще й під іншим кутом.

Згідно з даними від міністра оборони України Олексія Резнікова, у лавах ЗСУ наразі перебуває понад 40 тис. військовослужбовиць та близько 20 тис. цивільних працівниць. Близько 5000 жінок беруть безпосередню участь у бойових діях, а також уже 350 військових отримали державні нагороди за свою службу. Така активна участь жінок у війні, що історично вважається чоловічим часом, стала можливою завдяки багаторічній діяльності урядовців, парламентарок, жіночого руху та активного громадянського суспільства.

Як усе починалося

За час панування «совєтів» в Україні насаджувалися погляди, що жінка має бути берегинею домашнього вогнища, народжувати й виховувати дітей. Жіночий рух формувався в підпіллях, але не міг впроваджувати активної діяльності та змінювати суспільство з питань безпеки. Але після відновлення Незалежності активістки почали активно та систематично працювати над подоланням стереотипів щодо жінки та впровадження принципів рівності.

Важливими кроками на шляху українців до рівності стали:

• Приєднання до Пекінської декларації та Платформи дій (міжнародні стратегічні документи, ухвалені на IV Всесвітній жіночій конференції ООН у вересні 1995 року, що визначають цілі та кроки для держав для досягнення прогресу у встановленні гендерної рівності)
• Ратифікація ключових міжнародних договорів із прав людини, включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
• Прийняття закону «Про забезпечення рівних прав жінок та чоловіків» у 2005, що став важливою цеглиною в розбудові політики рівності в Україні
• Ратифікація Стамбульської конвенції — угоди Ради Європи, що криміналізує, захищає постраждалих та спрямована на запобігання насильства проти жінок та дівчат

Проактивність жінок у військовому напрямку стала помітною під час Революції Гідності. На барикадах стать не була важливою, важили лише погляди й готовність боротися за краще майбутнє для своєї країни. Жінки активно брали участь у протестах, вели правозахисну діяльність, а на початку 2014 створили Жіночу сотню Самооборони Майдану. Пізніше багато активісток приєдналися до бойових дій на сході країни як у лавах ЗСУ, так і в добровольчих угрупуваннях.

Можливості для жінок на війні

Коли росія почала активні бойові дії у 2014, жінки зіштовхнулися з безліччю обмежень на шляху до служби у війську. Так, на бойові посади жінок не брали та здебільшого відправляли в штаб, до медбригади чи на польові кухні, а зазначені в документах посади часто не відповідали дійсності. Зміни потрібно було впроваджувати на законодавчому рівні, до чого доклалися чимало депутатів, зокрема Міжфракційне об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді України.

До перших видимих результатів довелося провести чимало законодавчої та адвокаційної роботи й аж у 2016 році Міністерство оборони збільшило перелік посад для рядових і сержантів, у 2017-му дозволило військовослужбовицям служити на флоті. Лише у 2020-му прибрали заборону на призначення жінок офіцерками в підрозділах ССО. Також дівчата тепер можуть здобувати освіту у військових ліцеях нарівні з хлопцями.

Таким чином серед героїв, що самовіддано захищають Україну та стають прикладом для наслідування, з’являються і жіночі імена: парамедикині Юлія Паєвська (Тайра) та Катерина Поліщук (Пташка), снайперка Євгенія Емеральд (Жанна Д’Арк), командирка розвідки Ірина Терехович, бойова медикиня Ярина Чорногуз, підполковниця Катерина Корнієнко, кулеметниця Оксана Рубаняк та багато інших.

Світовий досвід для українських військовослужбовиць

На 6-му Українському Жіночому Конгресі, що відбувся в листопаді 2022 року, Олексій Резніков зазначив, що українські військовослужбовиці наразі мають змогу реалізовувати себе в усіх аспектах війни: від логістики до керування БПЛА, від технічної розвідки до кіберсил. Завдяки прийнятим у 2019-му Змінам до Конституції, які закріплюють курс України на членство в Європейському союзі та НАТО, держава продовжує імплементувати світові стандарти, що гарантують права жінки в армії та допомагають розвиватися в обраних напрямках, отримувати підвищення, відзнаки тощо.

Важливим також є те, що в Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 зафіксовано принципи, що гарантують жінкам рівні права й доступ не лише до військового життя, але також до процесів миротворчості й миробудування. До речі, Україна впровадила Національний план дій із виконання цієї Резолюції в лютому 2016 року, таким чином ставши державою, що працює над такими важливими змінами під час війни. У 2020 році план було переглянуто, а вже 2022 року адаптовано відповідно до нових умов та викликів, що спричинило повномасштабне вторгнення росії.

Міжнародні стандарти, над впровадженням та дотриманням яких зараз працюють українські жінки в армії, їхній бойовий досвід, а також досвід соціальної адаптації, який отримують ветеранки після завершення служби є важливим фундаментом. Він допоможе гарантувати жінкам місце у сферах прийняття рішень на рівні держави, зокрема у сферах оборони та безпеки. За свідченнями дослідження ООН із реалізації Резолюції 1325, участь фахівчинь у перемовинах на 35 % збільшує шанси на їх комфортний перебіг, а також досягнення стійкого та довготривалого миру.

Найважливішим на даному етапі для нас як суспільства — пам’ятати, що жодні зміни не є незворотними. Тож ми маємо продовжувати впроваджувати їх на доступному рівні, аби й впродовж воєнного часу, і в мирному житті впевнено крокувати до подолання гендерно зумовленої дискримінації.